поляк

ПО́ЛЬСЬКИЙ, ЛЯ́СЬКИЙ іст., ЛЯ́ДСЬКИЙ діал. Козаки кинулись і швидко наздогнали польське військо (І. Нечуй-Левицький); Відчиняйте замку брами, Ляська піснь в нім загуде (пісня); Тут бивсь норман, і лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота (М. Зеров). — Пор. поля́ки.

ПОЛЯ́КИ, ЛЯ́ХИ іст. В домі Міцкевича панувала польська мова, трохи, правда, відмінна, під впливом білоруської та литовської мов, від мови корінних поляків (М. Рильський); Черевань був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами (П. Куліш).

Значення в інших словниках

1. поляк — див. поляки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. поляк — поля́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. поляк — ПОЛЯ́К див. поля́ки.  Словник української мови у 20 томах
4. поляк — син. бзденик, зденек, подляк, пшек.  Словник жарґонної лексики української мови
5. поляк — Поля́к, -ка́; -ляки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. поляк — ПОЛЯ́К див. поля́ки.  Словник української мови в 11 томах
7. поляк — Поля́к, -ка м. Полякъ. До поляків не ходимо на жадну пораду. ЕЗ. V. 242. ум. поляченько, нѣсколько презрительно: полячок. Хвалилися поляченьки, що вни звоювали. АД. II. 39. Зріклисмося... і тих панків, тих полячків, котрії з нас жили. ЕЗ. V. 242.  Словник української мови Грінченка