поневірятися
БІДУВА́ТИ (жити в біді, горі; зазнавати біди, горя), ГОРЮВА́ТИ підсил. Професор Стожар бідував без дочки (І. Нехода); — І дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові (М. Коцюбинський). — Пор. натерпі́тися, 1. поневіря́тися.
МУ́ЧИТИСЯ (зазнавати мук, фізичних або моральних страждань), СТРАЖДА́ТИ, МОРДУВА́ТИСЯ, КОНА́ТИ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, КАТУВА́ТИСЯ, КАРА́ТИСЯ, КАРТА́ТИСЯ, ГРИ́ЗТИСЯ, ТЕРЗА́ТИСЯ, З'ЇДА́ТИСЯ діал. (зазнавати моральних мук, перев. докоряючи собі, звинувачуючи себе в чомусь); ТОМИ́ТИСЯ, МАРУ́ДИТИСЯ розм. (зазнавати моральних мук, нудьгуючи); МА́ЯТИСЯ (переживати моральні муки від неспокою, думок тощо); ТЕРПІ́ТИ розм., ПОТЕРПА́ТИ розм., ГИ́БІТИ діал. (перев. від холоду, голоду, спраги тощо); ЗНЕМАГА́ТИ, ЗНЕМАГА́ТИСЯ розм. (від ран, болю, перебуваючи під гнітом; втративши волю, права і т. ін.); ПРОПАДА́ТИ (в неволі, в'язниці тощо). — Док.: зму́читися, заму́читися, змордува́тися, поги́нути, поги́бнути, з'ї́стися. Мучились люди, стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (О. Гончар); (Сербин:) Довго я таїв своє кохання, довго мучився (С. Васильченко); Коли під час роботи я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця (О. Довженко); — Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш); — Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Т. Шевченко); Вирватися з Каносси — здолати недолю! Доволі вона конала в цих мурах, пильнована сторожовими псами Матільди (П. Загребельний); — Нащо ж ти вбив її (дружину), нащо, коли так гинеш за нею? — погукнула на його Варка (Марко Вовчок); Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати (Т. Шевченко); Наталя катується над своєю біографією. Ну що тут ще напишеш? (Ю. Збанацький); Так до пуття й не поладнавши з власною совістю, Мирослава каралася постійним ляком, що заповзав у неї все глибше й дужче (М. Олійник); Скінчив (Самсон), умовк і зсунув брови темні, Немов картавсь, що видав таємницю (Леся Українка); Катерина догорала, як свічечка. Уже тиха стала, не кидалася, не гризлася нічим: її заспокоїла любов людей (Г. Хоткевич); Я терзався кілька днів і врешті надумав викласти всі свої почуття до неї на папері (В. Минко); Але коминарчука з листом не було, і Рифка з'їдалася сама в собі (І. Франко); Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (К. Гордієнко); — Без тебе я не жив, а маявся: чи справлю хоч трохи своє діло — біжу до тебе (Г. Квітка-Основ'яненко); Нестор здіймив капелюх і почав прощатися... Був дуже блідий, як полотно.. Він терпів (О. Кобилянська); За Свиридихою тюпав Сидорчук. Він потерпав. Мінився в лиці. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Ю. Бедзик); Ламались, мінялись лінії фронту, знемагали в битвах бійці (Я. Баш); Я знемагавсь від ран вогневих, В болотах жовту воду пив, Я зарубками на деревах Безстрашну путь свою значив (М. Рильський); (Андрій:) Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (М. Кропивницький). . — Пор. 1. поневіря́тися.
НАТЕ́РПІ́ТИСЯ чого і без додатка (зазнати, перенести в житті багато тяжкого, неприємного), НАМУ́ЧИТИСЯ без додатка, НАСТРАЖДА́ТИСЯ без додатка, НАБІДУВА́ТИСЯ без додатка, НАГОРЮВА́ТИСЯ без додатка, розм., НАЗНА́ТИСЯ чого, розм., НАПЛА́КАТИСЯ без додатка, розм., НАПОНЕВІРЯ́ТИСЯ без додатка, розм., НАСЬО́РБАТИСЯ чого, розм. Говорила це не зі злості на чоловіка (хоч уже і досить натерпілася через такий його непутящий характер) (М. Ю. Тарновський); Сьогодні одпустять додому шостий клас, що дуже встиг намучитися за май од тяжких екзаменів (А. Кримський); — Такий хуліган, якого наше село ще ніколи не бачило. Скільки від нього всі настраждались! (Є. Гуцало); Ой, набідувалися ми до весни, Боже єдиний (І. Франко); Цілий рік воював (Назар) десь, і вісті від нього ніякої не було. Наплакалася і нагорювалася за ним Докія (І. Цюпа); І не добивсь з панами права, Ще й сам від них біди назнавсь (І. Франко); — Дайте мені, мамо, спокій! Наплакалась я через вас, — аж крикнула Маруся спересердя (І. Нечуй-Левицький); Вони насьорбалися горя і злоби Набралися теж, у житті живучи (Л. Первомайський). — Пор. 2. бідува́ти, 1. поневіря́тися.
ПОНЕВІРЯ́ННЯ, МИТА́РСТВА книжн., ПОНЕВІ́РКА діал. Докора розповів про свої тюремні поневіряння (Є. Куртяк); Я дуже радий, що кінчаються наші митарства, але щасливим буду, коли вже скінчаться (М. Коцюбинський); Дорогою через поля і луки Його ведуть жандарми у Дрогобич, В тюрму ведуть на поневірку й муки... (Д. Павличко). — Пор. 1. поневіря́тися.
ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИ розм., МА́ЯТИСЯ розм., ТУЛЯ́ТИСЯ розм., ПРИПУХА́ТИ фам., МИТА́РСТВУВАТИ книжн. — Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). — Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.
Словник синонімів української мови