потирати

ЗНУЩА́ТИСЯ (заподіювати муки, страждання кому-небудь), ГЛУМИ́ТИСЯ, НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, НІ́ВЕЧИТИ, ПОТИРА́ТИ розм., ВЕРЕДУВА́ТИ заст., ЗБИТКУВА́ТИСЯ діал., ЗБИТКУВА́ТИ діал., ПОНЕВІРЯ́ТИ діал., ЗГНУЩА́ТИСЯ рідко, ПОТУРА́ТИ розм. рідко. — Присилували нелюди дівчину. Били до півсмерті. Коси рвали.. Замкнули у ванькирі і знущались, як кати. Кажуть, праву руку старий із Карпом їй викрутили (М. Стельмах); Дивлюсь я — тане, тане моя Одарка, як воскова свічечка.. Чого вже пані їй не робить, як не глумиться — мовчить; тільки часом тихесенько очиці на неї зведе (Марко Вовчок); До часу над слабим, хто дужчий, вередує (П. Гулак-Артемовський); — Панщина — то таке, що люди робили панам задармо, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били, що аж кров лилась (Н. Кобринська); А як будуть вас багачі збиткувати та днями їсти не давати, то позакусюйте зуби й лише терпіть, заки повиростаєте та вберетесь у силу (П. Козланюк); Тяжко плакала Ганнуся, І не знала, за що, За що́ мати згнущається, лає, проклинає (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. потирати — потира́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. потирати — -аю, -аєш, недок. 1》 перех. Терти злегка або час від часу. || у сполуч. зі сл. руки. Кілька разів проводити долонею по долоні, перев. виражаючи хвилювання, задоволення і т. ін. 2》 перех. і неперех., перев. ким, також у сполуч. зі сл. руки, перен., розм. Знущатися з кого-небудь, зневажати когось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потирати — ПОТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. що. Терти злегка або час від часу. – Біда з старим – не дає волі та й годі... – зітхнувши і потираючи лоб, жалівся Власов (Панас Мирний); Розмовляючи і п'ючи пиво, Пічман весь час потирав долонею свою лисину...  Словник української мови у 20 томах
4. потирати — обтира́ти (отира́ти, витира́ти і т. ін.) кутки́ де, у кого, біля кого, чиї, зневажл. 1. Жити, перебувати де-небудь, у когось (перев. нічого не роблячи). А чого ж справді ви отираєте кутки? Тепер мужчини не повинні сидіти вдома! (С.  Фразеологічний словник української мови
5. потирати — Потира́ти, -тира́ю, -тира́єш; див. поте́рти  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. потирати — ПОТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. Терти злегка або час від часу. — Біда з старим — не дає волі та й годі… — зітхнувши і потираючи лоб, жалівся Власов (Мирний, IV, 1955, 132); Розмовляючи і п’ючи пиво, Пічман весь час потирав долонею свою лисину...  Словник української мови в 11 томах
7. потирати — Потира́ти, -ра́ю, -єш сов. в. потерти, -тру, -тре́ш, гл. 1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Єв. Л. VI. 1. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Мет. 190. Не лучче б нам з ляхами...  Словник української мови Грінченка