похвала

ПОХВАЛА́ (добрий, похвальний відгук про когось, щось), ПОХВАЛЯ́ННЯ, СХВА́ЛЕННЯ, ХВАЛЬБА́ розм., ПОХВАЛЬБА́ розм.; КОМПЛІМЕ́НТ (підкреслена, захоплена, іноді перебільшена), ДИФІРА́МБИ (ДИФІРА́МБ рідше), ПАНЕГІ́РИК, МАДРИГА́Л (перев. книжн., підсил. — захоплена похвала, часто віршована). Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (С. Чорнобривець); О, коли б ти могла пізнать, яке гірке це почування увесь свій вік, без поділяння, і раювати, і страждать, за зло та за добро не ждать ні нагород, ні похваляння (переклад за ред. М. Рильського); Криками окликнувся майдан, радісними схваленнями, гудом (І. Гончаренко); Я зібрав би всіх титанів І сказав би, знявши капелюх: Я не буду вам співать пеанів І хвальбою лоскотати слух (В. Симоненко); Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: "Упустив рака з рота" (О. Стороженко); — Вас і бджоли не покусали б: подумали б, що ви квітка, — сказав комплімент Балабуха (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. схва́лення.

СЛА́ВА (загальне визнання кого-, чого-небудь як знаменитого, авторитетного і т. ін.), ІМ'Я́ з означ.; ЗНАМЕНИ́ТІСТЬ, СЛАВНОЗВІ́СНІСТЬ, ПРОСЛА́ВА (широка, особлива популярність); ЛА́ВРИ мн. (як символ слави); БЕЗСМЕ́РТЯ уроч. (вічне існування в пам'яті людей як знак загального визнання кого-, чого-небудь); ЛУНА́ розм. (відзвук слави); ХВАЛА́, ПОХВАЛА́ заст., ОСА́ННА заст. (кому, чому — уславлення кого-, чого-небудь). Багатьом з них (бійців) ніколи вже не повернутись до рідної хати.. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть навіки (О. Довженко); Запорука його (А. Бучми) славнозвісності — у народності (П. Тичина); Про козака Мамая не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (О. Ільченко); Вам (борцям) спліта побідні лаври Наша збурена доба, Бо то ви у ній створили Громадянина з раба (М. Чернявський); Я син землі, що родить хліб і мрію. Вона безсмертя кожному дала — Поету, космонавту, гречкосію (Д. Павличко); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок); Моя книжка — осанна вічному, творчому життю (Уляна Кравченко).

СХВА́ЛЕННЯ (позитивне ставлення до кого-, чого-небудь), ПОХВАЛА́, БЛАГОСЛОВЕ́ННЯ (БЛАГОСЛОВІ́ННЯ) (ствердження своєю згодою). Брат прислухався до всього уважно, але не виявляв ні схвалення, ні огуди (В. Козаченко); Любим гнівного Шевченка. Це найбільша похвала поетові від трудящих нашої Батьківщини (П. Тичина). — Пор. 1. похвала́.

Значення в інших словниках

1. похвала — (добрий відгук про когось) схвалення, хвальба.  Словник синонімів Полюги
2. похвала — похвала́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. похвала — див. подяка  Словник синонімів Вусика
4. похвала — [похвала] -ли, д. і м. -л'і, мн. -алие, -ал  Орфоепічний словник української мови
5. похвала — -и, ж. 1》 Гарний, доброзичливий відгук про кого-, що-небудь; схвалення. 2》 заст. Слава, гордість. 3》 церк. Субота п'ятого тижня великого посту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. похвала — Хвала, вихвала, схвала  Словник чужослів Павло Штепа
7. похвала — ПОХВАЛА́, и́, ж. 1. Хороший, похвальний відзив про кого-, що-небудь; схвалення. Ані злому кари, ані доброму похвали (Номис); Не похвали собі, громадо! – Без неї може обійдусь, – А ради жду собі, поради! (Т.  Словник української мови у 20 томах
8. похвала — ПОХВАЛА́, и́, ж. 1. Хороший, похвальний відзив про кого-, що-небудь; схвалення. Ані злому кари, ані доброму похвали (Номис, 1864, № 7639); Не похвали собі, громадо! — Без неї може обійдусь, — А ради жду собі, поради! (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
9. похвала — Похвала, -ли ж. 1) Похвала; одобреніе. Ми тобі похвалу написали. Г. Барв. 9. 2) Слава, гордость (т. е. то, чѣмъ можно гордиться). Ой спасибі ж тобі, похвало України велика, що ти нас слобонила з сього бесурменського лиха. К. МБ. XII. 280.  Словник української мови Грінченка