почесть

ПО́ЧЕСТІ (ПО́ЧЕСТЬ рідко) (вияви поваги, пошани до когось, чогось, часто пов'язані з урочистим ритуалом), УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ПОША́НА, ПОШАНУВА́ННЯ. За короткий час його дійсно відзначили немалим числом нагород і почестей (Н. Рибак); Погребова почесть почалася другого дня надвечір (С. Скляренко); Я не маю і не матиму нічого проти Вашого заміру пустити у люди "Серед степів".. в збірникові, призначеному на ушанування незабутньої пам'яті Куліша (Панас Мирний); І взяли тебе друзі в пошані — Бій і клекіт, і вий навкруги — І понесли в густому тумані На дніпрянські широкі луги (Я. Шпорта); Ознакою відродження рідної мови, історії, культури стало гідне пошанування.. 135-річчя з дня народження.. Бориса Дмитровича Грінченка (з журналу).

Значення в інших словниках

1. почесть — по́честь іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. почесть — Пошана, шана, шаноба, повага, честь; мн. ПОЧЕСТІ, ушанування, величання, ф. помпа <н. провести з помпою = провести з почестями>.  Словник синонімів Караванського
3. почесть — див. почесті.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. почесть — ПО́ЧЕСТЬ див. по́честі.  Словник української мови у 20 томах
5. почесть — По́честь, -ти, -ті, -стю; -честі, -тей  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. почесть — ПО́ЧЕСТЬ див. по́честі.  Словник української мови в 11 томах
7. почесть — По́честь, -ти ж. Чествованіе. Наш Миколай чесний, взявся до почести, кивнув, моргнув на Параску, щоб подала меду пляшку. н. п.  Словник української мови Грінченка