пристидити

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИ розм., СО́ВІСТИТИ розм., СТРАМИ́ТИ розм., СРАМИ́ТИ заст., УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ) розм., УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ) розм. — Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити (всоро́мити) розм. пристрами́ти, устидати (встида́ти). Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже (Василь) прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. пристидити — пристиди́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пристидити — -джу, -диш, док., перех., розм. Те саме, що присоромити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пристидити — ПРИСТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., кого, розм. Те саме, що присоро́мити. От Наум і каже: – Бачите, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили [збентежили], дочку пристидили (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. пристидити — ПРИСТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., розм. Те саме, що присоро́мити. От Наум і каже: — Бачите, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили [збентежили], дочку пристидили (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах