провчити
КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИ розм. (б'ючи); ШОМПОЛУВА́ТИ розм. (б'ючи шомполами). — Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти (проучи́ти), навчи́ти (научи́ти), повчи́ти (поучи́ти), полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); — Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); (Олекса:) Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його (мужика) нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).
Словник синонімів української мови