промелькнути

ПРОБІ́ГТИ (біжучи, минути, залишити в стороні когось, щось), ПРОМЧА́ТИ, ПРОМАЙНУ́ТИ розм., ПРОМИГНУТИ розм., ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ розм.; ШАСНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ПРОШМИГНУ́ТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПРОСЛИЗНУ́ТИ розм. (перев. непомітно). — Недок.: пробіга́ти, ша́стати, ша́статися, шмига́ти, прослиза́ти. Часом їй здавалося, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось пробіг мимо (Марко Вовчок); Божевільна з жаху череда ринула повз утікачів і промчала, як лавина (З. Тулуб); Зігнуті, в чорних свитках постаті промайнули біля засніженого тину (М. Стельмах); Попід ногами в зміїстих скакунів раз по раз шастали сайгаки чи лисиці (О. Ільченко); В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Леся Українка); Раптом з городу з-за хати вибігла постать із сутіні й шмигнула повз вікна (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. промелькнути — промелькну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. промелькнути — хохл. (премелькнуть) майнути  Словник чужослів Павло Штепа
3. промелькнути — ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Те саме, що промайну́ти 2. Він не примітив, що за тінь промелькнула повз його вікна (Панас Мирний); І раптом знайома постать промелькнула серед перехожих, Максим зупинився від подиву (І.  Словник української мови у 20 томах
4. промелькнути — ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Те саме, що промайну́ти 2. Він не примітив, що за тінь промелькнула повз його вікна (Мирний, IV, 1955, 126); І раптом знайома постать промелькнула серед перехожих, Максим зупинився від подиву (Цюпа, Вічний вогонь, 1960...  Словник української мови в 11 томах