промелькнути
ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Те саме, що промайну́ти 2.
Він не примітив, що за тінь промелькнула повз його вікна (Мирний, IV, 1955, 126);
І раптом знайома постать промелькнула серед перехожих, Максим зупинився від подиву (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 136);
Коли Тимко відійшов, вона ще раз глянула йому вслід, і щось жалісливе промелькнуло в її очах (Тют., Вир, 1964, 294);
Перед очима Настиними промелькнуло, мов теперішнє, що робилося літ дванадцять назад (Мирний, IV, 1955, 93).
Словник української мови (СУМ-11)