прононс

ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним (онуком), не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: — ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. прононс — проно́нс іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. прононс — -у, ч. Особливості звукової системи французької мови.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прононс — ПРОНО́НС, у, ч. Особливості вимови звуків французької мови. Лютченка звали Федір Семенович, але дружина .. перейменувала його на Федра, вимовляючи це ім'я з особливим французьким прононсом (Ю. Мокрієв); Французький прононс був у нього непоганий (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. прононс — ПРОНО́НС, у, ч. Особливості звукової системи французької мови. Лютченка звали Федір Семенович, але дружина.. перейменувала його на Федра, вимовляючи це ім’я з особливим французьким прононсом (Мокр., Сто.., 1961, 17); Французький прононс був у нього непоганий (Смолич, Світанок.., 1953, 354).  Словник української мови в 11 томах