розгуба

ЗАБУ́ДЬКО розм. (людина, яка легко й швидко забуває), ЗАБУВА́КА розм., РОЗЗЯ́ВА розм., РОЗГУ́БА фам. — Бач який! От би ще заніс мого листа з собою, — сказано, забудько з тебе, Павлусю! (Леся Українка); За розмовами з міським постояльцем та за книгами забув про наказ матері, незчувся, як з півдня повернуло. От же забудько! (І. Цюпа); Я добра роззява: забув переказати, що тобі кланялася жінка (Б. Грінченко); Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. розгуба — розгу́ба іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. розгуба — див. неуважний  Словник синонімів Вусика
3. розгуба — -и, ч. і ж. 1》 фам.Забудькувата людина. 2》 рідко. Те саме, що розгубленість.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розгуба — РОЗГУ́БА, и, ч. і ж. 1. фам. Забудькувата людина. Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (О. Гончар). 2. рідко.  Словник української мови у 20 томах
5. розгуба — РОЗГУ́БА, и, ч. і ж. 1. фам. Забудькувата людина. Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (Гончар, Тронка, 1963...  Словник української мови в 11 томах