розклепувати
РОЗГОЛОСИ́ТИ (піддати розголосові, обнародувати щось), РОЗБО́ВКАТИ розм., РОЗЛЯ́ПАТИ розм., ВИ́ЛЯПАТИ розм., РОЗПЛЕСКА́ТИ розм., РОЗКЛЕПА́ТИ розм., РОЗТРІПА́ТИ розм., РОЗДЗВОНИ́ТИ розм., РОЗПАТЯ́КАТИ розм., РОЗМОЛО́ТИ розм., РОЗБАЗІ́КАТИ розм., РОЗТРУБИ́ТИ розм., РОЗБРЕХА́ТИ розм., ПРОЯЗИ́ЧИТИ заст. — Недок.: розголо́шувати, розбо́вкувати, розля́пувати, виля́пувати, розплі́скувати, розкле́пувати, розтрі́пувати, роздзво́нювати, дзвони́ти, розпатя́кувати, розме́лювати, базі́кати, розтру́блювати, розбрі́хувати. (Клан:) Не варто й починати. Все одно Не згодишся ти, Ройс, на авантюру, Тим часом — тайну я розголошу (І. Муратов); (Лукерка:) Так я й сподівалась, Що це ти розбовкав (М. Кропивницький); — Який я базікало? — образився Микита Дудка. — Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (П. Панч); І раптом, як грім серед ясного неба, оця проклята чутка, що її виляпав у машині п'яний Левко (В. Кучер); (Парвус:) І значить не випадком, а свідомо Руфін про нього Крусті розплескав! (Леся Українка); — Хіба ніхто не знає, який ти брехун? І не пізнав, а кажеш, а зараз розклепав усе перед нею (Панас Мирний); — Конспіратор! Виходить, роздзвонив уже навіть і тим, кому нічого й знати не треба (А. Головко); — Та ти з глузду з'їхав, чи що? Ворогові, старшині, про своє розпатякати (З. Тулуб); — Яків, це вже ти розмолов усім? (С. Васильченко); Боявся (князь), щоби лакеї не розтрубили перед княгинею історії про тоту паню, що була у них на чаю (І. Франко); (Гострохвостий:) Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала (І. Нечуй-Левицький); Проязичили, що в його єсть така книжка (Словник Б. Грінченка).
РОЗ'Є́ДНУВАТИ (відокремлювати, відділяти, відмежовувати щось з'єднане), РОЗДІЛЯ́ТИ (РОЗДІ́ЛЮВАТИ рідко), ПОДІЛЯ́ТИ, ДІЛИ́ТИ, РОЗКРІ́ПЛЮВАТИ (щось скріплене); РОЗПАРО́ВУВАТИ (пару когось, чогось); РОЗКЛЕ́ПУВАТИ (щось склепане); РОЗПА́ЮВАТИ (щось спаяне); РІЗНИТИ (викликаючи ворожнечу, чвари між кимсь). — Док.: роз'єдна́ти, розділи́ти, поділи́ти, розкріпи́ти, розпарува́ти, розклепа́ти, розпая́ти, порізни́ти. — Громадяни, ваш час вичерпався. Роз'єдную, — почувся байдужий голос телефоністки (В. Собко); Старий, обпатравши кабана, розділя його на шматки (Г. Квітка-Основ'яненко); Відступали старовинним Перекопським трактом, що проходив якраз через Чаплинку, поділяючи її надвоє (О. Гончар); — Ми з їм з одного села, з одного кутка, сусіди навіть... Тільки ліса й ділить наші дворища (М. Коцюбинський); Касирші чи не хотілося розпаровувати місця, чи й справді не вірилось, щоб такий славний хлопець прийшов у кіно один (О. Гончар); Давнє лихо не різнило людей, не розводило їх у різні сторони, не примушувало забути своїх, навчало держатися купи (Панас Мирний).
Словник синонімів української мови