самотою
НАОДИ́НЦІ (сам із собою, без інших), НА САМОТІ́ (САМОТИ́НІ) (У (В) САМОТІ́ (САМОТИ́НІ)), САМОТО́Ю, САМ, ОДИ́Н, САМ-ОДИ́Н підсил. розм. (у знач. обставини способу дії — у відповідному роді, числі й відмінку). Шумаков запропонував поснідати удвох, хоч, кажучи одверто, радше лишився б зараз наодинці (С. Голованівський); Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Ю. Яновський); Він гірко й страшно ридав самотою (О. Довженко); Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту (Г. Хоткевич); Соломія тепер могла залишати Остапа на день самого (М. Коцюбинський); — І яке, скажи, тобі діло до балачки дівчини з парубком, коли вони бажають самі посидіти? (М. Стельмах); Плаче мати одна в хаті, А дівчина в гаї (Т. Шевченко).
Словник синонімів української мови