служниця

СЛУЖНИ́ЦЯ (у феодальному та буржуазному суспільстві — жінка, яка прислуговує в домі магната, поміщика, буржуа і т. ін.), СЛУЖЕБКА розм., СЛУ́ЖКА заст., ПРИСЛУ́ГА заст., ПОСЛУ́ГА заст., ДІ́ВКА заст., ЧЕЛЯ́ДНИЦЯ іст., ПОСЛУГА́ЧКА діал.; ПОКОЇ́ВКА (служниця, яка виконує хатні роботи, крім готування їжі); НА́ЙМИЧКА (жінка, яка наймається на роботу до приватного власника). П'ять десятків служниць метушаться по царських покоях (М. Зеров); Він кидав їй на верх порожні мішки, або щось наказував різким скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці (М. Коцюбинський); Увійшла низька, кирпата молодиця — служка; ..поприбирала, повимітала і пішла (Панас Мирний); Неля знала, що послушниці.. виконують роботу прислуг (Ірина Вільде); — В мене покоївки-челядниці розпочали ткати здоровий килим (І. Нечуй-Левицький); Ігуменя довідалась, що Лукія була колись покоївкою у графині і взяла дівчину до себе (О. Донченко); — Я наймичка з Ланів, служу там у хазяїв, у Книшів (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. служниця — служни́ця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. служниця — Слуга, служебка, служебниця, служка, (в покоях) покоївка, (в гаремі) одаліска.  Словник синонімів Караванського
3. служниця — [служниц'а] -ц'і, ор. -цеийу  Орфоепічний словник української мови
4. служниця — -і, ж. 1》 Жінка, що прислуговує в домі, кому-небудь. 2》 перен. Те, що служить інтересам кого-, чого-небудь, сприяє якійсь справі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. служниця — СЛУЖНИ́ЦЯ, і, ж. У поміщицькому та буржуазному побуті – жінка, що прислуговує в домі, кому-небудь. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Леся Українка); Шляхтянки з служницями вишукували собі по крамницях мудровані вбрання (З.  Словник української мови у 20 томах
6. служниця — СЛУЖНИ́ЦЯ, і, ж. 1. У поміщицькому та буржуазному побуті — жінка, що прислуговує в домі, кому-небудь. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах