спрямовання

НА́ПРЯМ (шлях діяльності кого-небудь, розвитку якого-небудь явища, дії і т. ін.), НА́ПРЯМОК, ЛІ́НІЯ, СПРЯМО́ВАНІСТЬ, СПРЯМУВА́ННЯ (СПРЯМО́ВАННЯ), СКЕРО́ВАНІСТЬ, НАПРА́ВЛЕНІСТЬ рідше (шлях розвитку чого-небудь з певною орієнтацією); КУРС (перев. у політиці, стратегії розвитку чого-небудь); ПОВОРО́Т, ОБОРО́Т розм. (новий напрям у перебігу, розвитку чого-небудь). Обидва факти міцно поєдналися, вплинули на його долю, змінивши напрям цілого життя (Ю. Яновський); — Хіба тут є що нове? Людина тільки потверджує постанови свого попередника. — І тим показує, що й сама буде триматися того ж напрямку (Г. Хоткевич); (Лікар:) Людина собі встановилась, вибрала собі свою лінію, має обов'язки, сім'ю (Леся Українка); Генерал.. напружено думав, як зірвати майбутній мітинг на стадіоні, цілком змінити його спрямованість (В. Собко); Генеральний курс розвитку авіаційної промисловості; Від такого трагічного повороту справи у Юрка на голові чуб піднявся, як на їжакові колючки (С. Чорнобривець).

Значення в інших словниках

1. спрямовання — спрямо́вання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. спрямовання — -я, с. 1》 Дія за знач. спрямовувати. 2》 Направленість; напрямок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спрямовання — СПРЯМО́ВАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. спрямо́вувати. 2. Направленість; напрямок. Стихія роману з його епохою і суспільними угрупованнями персонажів, з його характерами і настроями, з його жанром і ідейно-художнім спрямованням, – це насамперед мовна стихія (О. Кундзич).  Словник української мови у 20 томах
4. спрямовання — СПРЯМО́ВАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. спрямо́вувати. 2. Направленість; напрямок. Стихія роману з його епохою і суспільними угрупованнями персонажів, з його характерами і настроями, з його жанром і ідейно-художнім спрямованням...  Словник української мови в 11 томах