стидно

СО́РОМНО присудк. сл. (про відчуття сорому), СО́РОМ, СТИ́ДНО, СТИД, СО́ВІСНО, ПО́СОРОМНО, СОРОМО́ТА розм., СТРА́МНО розм., УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО) діал. Дмитрові стало соромно за свою гарячковість (М. Стельмах); — Як тобі не сором чужі гроші красти? (М. Коцюбинський); (Горпина:) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? (І. Нечуй-Левицький); Стидно було б мені, якби я брехала перед Вами (Леся Українка); (Петро:) Не зловлять. Хіба що ти викажеш. (Орина:) Петре, як не совісно... (В. Собко); Соромота вийти за ворота (прислів'я); — Як стане син паном, то за простого батька й маму і не згадає. Встидно їх (Мирослав Ірчан).

Значення в інших словниках

1. стидно — сти́дно 1 прислівник незмінювана словникова одиниця сти́дно 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. стидно — СТИ́ДНО, пред. Охоплює відчуття стиду; соромно. Ой не сідай коло мене, бо мі буде стидно, Я дівчина, як калина, а ти, як страшидло (з народної пісні); Чує що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. стидно — 1》 Присл. до стидний. 2》 у знач. присудк. сл. Охоплює відчуття стиду; соромно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стидно — СТИ́ДНО, присудк. сл. Охоплює відчуття стиду; соромно. Ой не сідай коло мене, бо мі буде стидно, Я дівчина, як калина, а ти, як страшидло (Коломийки, 1969, 106); Чує що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах
5. стидно — Сти́дно нар. Стыдно. А з хорошою та й уродою та не стидно й меж люде. Чуб. V. 53.  Словник української мови Грінченка