тямувати

ПАМ'ЯТА́ТИ (тримати в пам'яті), ПАМ'ЯТУВА́ТИ розм., ТЯ́МИТИ розм., ТЯМУВА́ТИ розм., ТЯМКУВА́ТИ розм.; БЕРЕГТИ́, ЗБЕРІГА́ТИ (перев. із сл. пам'ять, згадка тощо). Я пам'ятаю вчительку мою, просту і скромну і завжди спокійну (В. Сосюра); Але й досі пам'ятую Ранок теплої весни (Я. Щоголів); — Це не може бути, аби ти геть усе забув. Прецінь мусиш щось тямити (Лесь Мартович); Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (І. Франко); Лесь береже в пам'яті, як у книзі, усі ґрунти.., знає, хто у кого і скільки приорав скиб і що росте на кожній межі (М. Стельмах); Такими — в труді і дерзанні — Я вас у душі зберігаю, Оновлені землі, кохані — Простори з Дністра до Дунаю (М. Нагнибіда). — Пор. запам'ятати.

Значення в інших словниках

1. тямувати — тямува́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. тямувати — ТЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод., розм. Те саме, що тя́мити. Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (І. Франко).  Словник української мови у 20 томах
3. тямувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що тямити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тямувати — ТЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що тя́мити. Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (Фр., X, 1954, 178).  Словник української мови в 11 томах
5. тямувати — Тямува́ти, -му́ю, -єш гл. 1) Имѣть способность. Борз. у. 2) Помнить. Вх. Зн. 72.  Словник української мови Грінченка