увостаннє

ВОСТА́ННЄ (останній раз), НАОСТА́НКУ, НАОСТА́НОК, НАОСТА́НЦІ, НАОСТА́ННЄ рідше, УВОСТА́ННЄ рідше. За день до мого од'їзду я востаннє похапцем передивлявся свої книжки (С. Васильченко); Здригнулися наостанку губи, безпорадно ловлячи повітря (З. Тулуб); І наостанок Хочу я сказати, Вершинам посилаючи уклін: Благословенна сонцем Ваша мати, Благословен трудами її син (М. Нагнибіда); Каганець почадів, кілька разів наостаннє блимнув і погас (П. Кочура).

Значення в інших словниках

1. увостаннє — увоста́ннє прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. увостаннє — УВОСТА́ННЄ, присл., розм. Те саме, що воста́ннє. У замріяні, зоряні ночі десь у затишку темних садів увостаннє обійми дівочі, – проводжали на бій юнаків (І. Гончаренко).  Словник української мови у 20 томах
3. увостаннє — присл., розм. Те саме, що востаннє.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. увостаннє — УВОСТА́ННЄ, присл., розм. Те саме, що воста́ннє. У замріяні, зоряні ночі десь у затишку темних садів увостаннє обійми дівочі, — проводжали на бій юнаків (Гонч., Вибр., 1959, 95).  Словник української мови в 11 томах