устидно

СО́РОМНО присудк. сл. (про відчуття сорому), СО́РОМ, СТИ́ДНО, СТИД, СО́ВІСНО, ПО́СОРОМНО, СОРОМО́ТА розм., СТРА́МНО розм., УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО) діал. Дмитрові стало соромно за свою гарячковість (М. Стельмах); — Як тобі не сором чужі гроші красти? (М. Коцюбинський); (Горпина:) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? (І. Нечуй-Левицький); Стидно було б мені, якби я брехала перед Вами (Леся Українка); (Петро:) Не зловлять. Хіба що ти викажеш. (Орина:) Петре, як не совісно... (В. Собко); Соромота вийти за ворота (прислів'я); — Як стане син паном, то за простого батька й маму і не згадає. Встидно їх (Мирослав Ірчан).

Значення в інших словниках

1. устидно — усти́дно прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. устидно — УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО), у знач. пред., кому, розм. Соромно. – Хоч і встидно мені, а мушу признатися, що не читав [газети] (І. Франко).  Словник української мови у 20 томах
3. устидно — (встидно), у знач. присудк. сл., кому, діал. Соромно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. устидно — УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО), у знач. присудк. сл., кому, діал. Соромно. — Хоч і встидно мені, а мушу признатися, що не читав [газети] (Фр., II, 1950, 380).  Словник української мови в 11 томах
5. устидно — Усти́дно нар. Стыдно. Дружці встидно стало. Грин. ІІІ. 507.  Словник української мови Грінченка