утроба
ДУША́ (внутрішній світ людини з її почуттями, переживаннями, настроями), ДУХ, НУТРО́ розм., СЕРЕ́ДИНА розм., УТРО́БА розм., ДУШИ́ЦЯ зневажл. Вічна легенда про двох братів, вирізьблена на далекому місяці, бентежить душу, як і завжди, .. своєю трагедією (І. Багряний); Як не любити роботи розумної, Праці, що дух веселить? (М. Рильський); Раніше Мар'ян перед Глущуком своє хиже нутро маскував солодкими словами (С. Чорнобривець); Такий мій характер, така моя середина, і я не раз обливав слізьми свої руки, схиливши голову на них, не в силі хоч раз цього позбутися (Ю. Яновський); Бажання куці, та неситі й злі. Дарма таїть їх немічна утроба (Л. Дмитерко); Він зібрав всі сили, всю рішучість, на яку спроможна була його мізерна душиця (З. Тулуб).
ЖИВІ́Т (частина тіла людини і тварини), ЧЕ́РЕВО розм., ПУ́ЗО фам., УТРО́БА фам., ЧЕРЕ́ВИНА розм. рідше; ЛО́НО книжн., поет. (про частину тіла як символ материнства). — Захворів. Живіт болить, ламає мене всього (О. Донченко); Гафійка чухала їм (свиням) животи (М. Коцюбинський); Бідний з праці рветься — багатому черево дметься (прислів'я); Облизався неборака, Та меншого в пузо — Аж загуло!.. (Т. Шевченко); — Не подобає воїну, не учинивши подвигу.., утробу свою насищати (Я. Баш); На піч мене пустіть, на саму середину загріть черевину (Словник Б. Грінченка); Будь лоно прокляте, що ворога зносило (М. Рильський).
Словник синонімів української мови