хапун

ХАБА́РНИК (особа, що бере хабарі), ХАПУ́ГА розм., ХАПУ́Н розм., ХАПКО́ розм., ЗДИ́РНИК заст., ЗДИ́РЦЯ заст., ХАПТУ́РНИК діал.; КРОПИ́В'ЯНЕ СІ́М'Я зневажл. заст. (про чиновників, канцеляристів, які брали хабарі). — Від унтерів залежить багато що в солдатському житті. А ви їх правильно хабарниками та п'явками нарекли, — додав він і підморгнув Шевченкові (З. Тулуб); Коли в кого нероби та хапуги часом виростають.., то його син знає, для чого живе, він недаром їсть хліб народний (О. Гончар); Григорій Петрович ще захопив старих порядків на службі: старший був у них великий хапун (Панас Мирний); — Якось я проговорився перед маляром: намалюй, кажу, ти того хаптурника на самому дні під Юдою, щоб не брав з нас хабарів (І. Нечуй-Левицький); Недарма в народі охрестили канцеляристів, чинуш і бюрократів презирливим прізвиськом — кропив'яне сім'я (з газети).

Значення в інших словниках

1. хапун — хапу́н іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. хапун — див. злодій; рот; скупий; хабарник  Словник синонімів Вусика
3. хапун — ХАПУ́Н, а́, ч., розм. 1. Те саме, що хапу́га. [Микола:] Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! (І. Котляревський). 2. Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь; викрадач. [Федько:] Не наближайсь! Не наближайсь!...  Словник української мови у 20 томах
4. хапун — -а, ч., розм. 1》 Людина, яка бере хабарі; хабарник. 2》 Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь; викрадач. Хапун ухопив кого — швидко, несподівано зник хто-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. хапун — хапу́н ухопи́в / вхо́пить кого і без додатка, грубо. Хто-небудь несподівано зник, десь подівся. (Голос за садом:) Федоро! Який там тебе хапун ухопив? (Спокійніше) Так немов у воду впала молодиця (С. Васильченко); // З ким-небудь щось трапилося.  Фразеологічний словник української мови
6. хапун — ХАПУ́Н, а́, ч., розм. 1. Людина, яка бере хабарі; хабарник. [Микола:] Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! (Котл.  Словник української мови в 11 томах
7. хапун — Хапун, -на м. 1) Хватающій. Г. Барв. 27. 2) Взяточникъ. Хапун такий, що й з рідного батька злупить. Котл. ШІ. 388 3) Чортъ. Там тебе хапун ухопить. Грин. І. 243. А щоб тебе хапун ухопив. Харьк. г. 4) Въ загадкѣ: ротъ. Чуб. І. 307.  Словник української мови Грінченка