хапун
ХАПУ́Н, а́, ч., розм.
1. Те саме, що хапу́га.
[Микола:] Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! (І. Котляревський).
2. Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь; викрадач.
[Федько:] Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утирилось! Ні! я так сестри своєї не продам! (С. Писаревський);
– То рушили! – кивнув Козак Мамай лицедієві з Ложкою, і за яку мить вони, поспішаючи навздогін за хапуном, що викрав панну Ярину, зникли .. в заростях вільхи (О. Ільченко);
// діал. Чорт.
◇ (1) Хапу́н ухопи́в / вхо́пить кого і без дод., грубо. – хто-небудь несподівано зник, десь подівся.
[Голос за садом:] Федоро! Який там тебе хапун ухопив? [Спокійніше] Так немов у воду впала молодиця (С. Васильченко);
// з ким-небудь щось трапилося.
Він теж, як не вхопить хапун, після свого середньоліття, подасться у пасічники (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)