чужий
ІНОЗЕ́МНИЙ (який стосується іншої держави, країни, мови, належний їм), ЧУЖОЗЕ́МНИЙ, ЧУЖИ́Й, ЧУЖИ́НСЬКИЙ, ЧУЖИ́ННИЦЬКИЙ, ЧУЖИ́ННИЙ, ЧУЖОЗЕ́МСЬКИЙ розм., ЧУЖОСТОРО́ННІЙ розм., ЧУЖИНЕ́ЦЬКИЙ розм. Підійшли до Севастополя.. — на вулицях маніфестації, братання з іноземними матросами (О. Гончар); Надходять люди і тріском мов чужоземних заглушують море (М. Коцюбинський); Франко, як відомо, знав багато чужих мов (В. Самійленко); Узнав Данилко про городи руські. І про чужинські городи оповідав Мирослав (А. Хижняк); Звичайно, і Петрусь і Неллі не звуться вже так, як їхні батьки. Вони давно позмінювали свої прізвища, що різали смак своїм чужинницьким походженням (Мирослав Ірчан); Хотів би я всі мови знати,.. Щоб не вставляти, як перлини, У перстень рим чужинні звуки, А слово в слово перелити (Д. Павличко); Щодня короля одвідували чужоземські посланці (І. Нечуй-Левицький); В училищі тому опріч науки, належної до правництва, учено теж чужосторонніх мов (Олена Пчілка); Маркграф, забувши й про жону свою чужинецьку, мотався від замку до замку, жадібно перелічував посаг (П. Загребельний). — Пор. іншомо́вний.
НЕТУТЕ́ШНІЙ (який не народився, не живе або не жив раніше в цій місцевості), ЧУЖИ́Й, СТОРО́НСЬКИЙ розм.; ПРИ́ЙШЛИЙ, ЗА́ЙШЛИЙ, ЗАХО́ЖИЙ розм. (який прийшов, прибув у дану місцевість звідкись); ПРИЇ́ЖДЖИЙ, ЗАЇ́ЖДЖИЙ, НАЇ́ЖДЖИЙ розм. (який приїхав, прибув у дану місцевість звідкись); ПРИБУ́ЛИЙ, ПРИБЛУ́ДНИЙ розм. (який прибув звідкись). — Я нетутешня, — тихо озвалася дівчина. — Мене прислали сюди викладати музику та співи... (Григір Тютюнник); Того ж таки вечора йшло через село дванадцять чужих парубків (Панас Мирний); До Золотаренків, до яких раніше майже ніхто не заходив, тепер щовечора зазирали сусіди чи й так собі — прийшлі люди (Григорій Тютюнник); Вони розмовляли про щось своє, хутірське, яке їм було діло до приблудного парубка, що приїхав руйнувати їхні хати? (Григорій Тютюнник). — Пор. сторо́ннй.
СТОРО́ННІЙ (який не є членом якогось колективу, якоїсь родини, не пов'язаний спільністю умов життя, праці і т. ін.), ЧУЖИ́Й, ПОБІ́ЧНИЙ рідше. — Ми ж йому не сторонні люди, — не погодився з висновком Колодяжного Грицишин (Н. Рибак); Справа була так. Чужа стара жінка пригнала до нас на цей бік Дніпра корови з далекого колгоспу, щоб їх там не захопили окупанти (Ю. Яновський); У вітальні було повно люду: літератори, журналісти, художники, музики, актори, режисери, підсобні діячі мистецтва і побічні керівники (О. Досвітній); Поприходило ще декілька сторонських людей (Лесь Мартович). — Пор. нетуте́шній.
Словник синонімів української мови