гучний

ГОЛОСНИЙ, лункий, грімкий, громохкий, с. громовий; (- струни) дзвінкий; (дзвоник) голосистий; (- свято) бучний; (скандал) широко розголошений; (- фразу) пишномовний, високомовний, повний обіцянок; (- чутку) стоголосий, стоустий.

Значення в інших словниках

1. гучний — гучни́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. гучний — -а, -е. 1》 Який дзвінко лунає, якого далеко чути; дзвінкий, голосний. || Який утворює або здатний утворювати голосні, дзвінкі звуки. 2》 Те саме, що бучний. 3》 Який став широко відомим; який набув великого розголосу. 4》 перен. Пишномовний, багатообіцяючий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гучний — див. голосний; шумливий  Словник синонімів Вусика
4. гучний — ГАЛАСЛИ́ВИЙ (який зчиняє галас; сповнений галасу, криків), ГАМІРЛИ́ВИЙ, ГАМІРНИ́Й, ГУЧНИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ГОМІНКИ́Й, БУЧНИ́Й, ГОЛОСНИ́Й, ШУМЛИ́ВИЙ, ГАЛАСУВА́ТИЙ розм. Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О.  Словник синонімів української мови
5. гучний — Гучни́й, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. гучний — ГУЧНИ́Й, а́, е́. 1. Який дзвінко лунає, якого далеко чути; дзвінкий, голосний. Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми (Коцюб., І, 1955, 184); Папань вийняв з-за пояса сокиру, і незабаром гучний стукіт луною покотився навколо (Донч.  Словник української мови в 11 томах
7. гучний — Гучний, -а, -е 1) Звонкій, громкій, звучный. З себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. ІІ. 31. 2) Веселый, шумный. Їй забажалося життя світового, гучного. Левиц. І. 339. Гучне весілля справили.  Словник української мови Грінченка