корити —
КОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок. 1. кого. Те саме, що карта́ти; докоряти, дорікати комусь. Видко було, що тим сміхом корив він Зіньку за те, що вона прийняла подарунок од чужого чоловіка (О.
Словник української мови у 20 томах
корити —
ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...
Словник синонімів української мови
корити —
КОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок., перех. 1. Те саме, що карта́ти; докоряти, дорікати комусь. Видко було, що тим сміхом корив він Зіньку за те, що вона прийняла подарунок од чужого чоловіка (Стор., І, 1957, 234); Ой, не кори мене, любий, за мрії про славу (Л.
Словник української мови в 11 томах
корити —
Кори́ти, -рю́, -ри́ш гл. 1) Покорять. Річ твоя тиха, а корила всю Україну. О. 1861. III. 16. 2) Упрекать, укорять. Зміев. у. Прислухайся — що старі про мене казатимуть: чи будуть хвалити, чи корити. Кв. І. 49.
Словник української мови Грінченка