крайній

Кінцевий; (у ряду) останній; (- міру вияву) страшенний, граничний; (- заходи) найсуворіший, найрішучіший; (- потребу) СОВ. пекучий, нагальний, винятковий; (випадок) найгірший; (погляд) найрадикальніший, найнепримиренніший, екстремістський.

Значення в інших словниках

1. крайній — кра́йній прикметник  Орфографічний словник української мови
2. крайній — [крайн'ій] м. (на) -н'ому/-н'ім; ж. -н'а; с. -н'еи; мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. крайній — -я, -є. 1》 Який міститься скраю, на межі чогось; кінцевий. 2》 Якого далі не можна зволікати, переносити; останній. Крайня пора. 3》 Який досяг найвищого ступеня; надзвичайний, надмірний, граничний (у 2 знач.). Крайні злидні. На крайній випадок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. крайній — КРА́ЙНІЙ, я, є. 1. Який міститься скраю, на межі чогось. Гашіца вирвалась з обіймів Йонових і шуснула в крайню хату (М. Коцюбинський); Ліс .. порідшав: крайні його буки стояли поодинці (М.  Словник української мови у 20 томах
5. крайній — на кра́йній ви́падок. Якщо буде велика потреба, при відсутності іншого виходу. В Святошині, Голосіївському лісі київські ополченці готувалися до захисту міста на крайній випадок (П.  Фразеологічний словник української мови
6. крайній — КІНЦЕ́ВИЙ (КІНЦЬОВИ́Й) (який перебуває, розташований на кінці, в кінці чогось), ПРИКІНЦЕ́ВИЙ, ОСТА́ННІЙ (який закінчує собою ряд однорідних предметів, явищ, дій тощо); КРА́ЙНІЙ (який міститься скраю, на межі чогось).  Словник синонімів української мови
7. крайній — Кра́йній, -ня, -нє  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. крайній — КРА́ЙНІЙ, я, є. 1. Який міститься скраю, на межі чогось; кінцевий. Гашіца вирвалась з обіймів Йонових і шуснула в крайню хату (Коцюб., І, 1955, 236); Ліс.. порідшав: крайні його буки стояли поодинці (Томч., Готель.., 1960, 40).  Словник української мови в 11 томах
9. крайній — Крайній, -я, -є Крайній. Зачну свататися з крайньої хати. ЗОЮР. І. 309.  Словник української мови Грінченка