криниця

Колодязь; (некопана) джерело, р. криничовина; (знань) скарбниця, джерело; криничка, криниченька.

Значення в інших словниках

1. криниця — (місце, де беруть воду) колодязь, діал. студія.  Словник синонімів Полюги
2. криниця — крини́ця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. криниця — КРИНИЦЯ – КОЛОДЯЗЬ Криниця, -і, ор. -ею. 1. Викопана й захищена від обвалів яма для добування води. 2. перен. Джерело, скарбниця чогось: криниця життєвої мудрості. Колодязь, -я, ор. -ем. 1. Те саме, що криниця 1: артезіанський колодязь.  Літературне слововживання
4. криниця — [криениц'а] -ц'і, ор. -цеийу  Орфоепічний словник української мови
5. криниця — -і, ж. 1》 Глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь. 2》 рідко. Те саме, що джерело 1). 3》 чого, перен. Джерело (у 2 знач.), скарбниця чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. криниця — КРИНИ́ЦЯ, і, ж. 1. Викопана глибока яма, захищена цямринами від обвалів, признач. для добування води з водоносних шарів землі; колодязь. Марія встала та й пішла З глеком по воду до криниці (Т. Шевченко); Близько забовванів журавель криниці.  Словник української мови у 20 томах
7. криниця — В криницю воду лить, тільки людей смішить. Коли роблять пусту справу. Дарма в сухій криниці воду брати. Не шукай доброти в лихої людини. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Не роби людям лихо, бо ще потребуватимеш їх допомоги.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. КРИНИЦЯ — • "КРИНИЦЯ" - кооперативне видавниче т-во. Розпочало роботу 1911 як вид-во, з кін. 1912 — видавниче т-во. Містилося в Києві. У перші роки вид. переважно худож. л-ру (твори С. Васильченка, М. Левицького, Н. Романович-Ткаченко та ін.).  Українська літературна енциклопедія
9. Криниця — М. у Польщі, у Новосондецькому воєводстві; 13 тис. мшк.; з 2-ої полов. XIX ст. — один із найбільших пол. курортів; туризм, зимові види спорту; вілли, пансіонати, мінеральні джерела в приміщеннях (XIX, XX ст.). Місто з 1889.  Універсальний словник-енциклопедія
10. криниця — плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в крини́цю кому, чию. Виявляти неповагу до кого-небудь. Потім деякі Стадницькі почали писатися Стадніковими, ..  Фразеологічний словник української мови
11. криниця — ДЖЕРЕЛО́ (потік води, що утворюється внаслідок виходу підземних вод на поверхню землі), КЛЮЧ рідше, КРИНИ́ЧКА, КРИНИ́ЦЯ рідше, КЕРНИ́ЦЯ (КИРНИ́ЦЯ) діал., КРИНИЧОВИ́НА діал., ЧУР діал., ЧУ́РКАЛО діал., НОРА́ діал., ЖИВЕ́ЦЬ діал.  Словник синонімів української мови
12. криниця — Крини́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
13. криниця — КРИНИ́ЦЯ, і, ж. 1. Глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь. Марія встала та й пішла 3 глеком по воду до криниці (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
14. криниця — Криниця, -ці ж. 1) Ключъ, родникъ, источникъ. Піди до криниці; поки півні не співали, умийся водою. Шевч. 15. До доброї криниці стежка утоптана. Ном. № 4471. 2) Одно изъ созвѣздій.  Словник української мови Грінченка