(особи) посвідчення, г. виказка; (- щеплення) довідка.
Практичний словник синонімів української мови
Значення в інших словниках
посвідка —
по́свідка іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
посвідка —
-и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Посвідка на проживання заст. — документ, особове посвідчення, що дає право проживати де-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
посвідка —
ПО́СВІДКА, и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Олесь Досвітній)...
Словник української мови у 20 томах
посвідка —
посвідка посвідчення (м, ср, ст): Мій Пане! Ви жадаєте від мене посвідки, яку хочете переслати медичній академії. Ось бажане письмо, але боюся, що не вдоволю Вас (Нова хата 1926) ◊ посвідка викла́дів залікова книжка (Лучук) (ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
посвідка —
ДО́ВІДКА (документ з короткими відомостями про когось, щось, підтвердженням якогось факту), ПОСВІ́ДЧЕННЯ, ПО́СВІДКА розм. Він, мабуть, досі не знає, що вона без паспорта, ніде не прописана, що ніякісінької навіть довідки в неї нема (О.
Словник синонімів української мови
посвідка —
ПО́СВІДКА, и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Досв., Вибр.
Словник української мови в 11 томах