співучий —
співу́чий прикметник
Орфографічний словник української мови
співучий —
СПІВУЧИЙ – СПІВОЧИЙ Співучий. 1. Який уміє і любить співати, багато співає (про людину); сповнений співу, а також переносно: співуна дівчина, співучий край, співучий настрій.
Літературне слововживання
співучий —
[сп'івучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і
Орфоепічний словник української мови
співучий —
-а, -е. 1》 Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). || Багатий людьми, які співають; сповнений співу. || перен. Піднесений (про настрій). || перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів.
Великий тлумачний словник сучасної мови
співучий —
СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (І. Нечуй-Левицький); [Іван:] А я міркую собі – що воно так заливається?...
Словник української мови у 20 томах
співучий —
НАСПІВНИ́Й (про голос, звуки і т. ін. — мелодійно-протяжний); СПІВУ́ЧИЙ, СПІВЛИ́ВИЙ, СПІ́ВНИ́Й рідше (схожий на спів); ПІСЕ́ННИЙ (схожий за ритмом на пісню).
Словник синонімів української мови
співучий —
Співу́чий, -ча, -че
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
співучий —
СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Н.-Лев., VI, 1966, 415); [Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається?...
Словник української мови в 11 томах
співучий —
Співучий, -а, -е 1) Любящій пѣть, много поющій. Черк. у. 2) Пѣвучій. Голосок тихий, співучий. О. 1862. IX. 69.
Словник української мови Грінченка