стугін —
сту́гін іменник чоловічого роду тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків
Орфографічний словник української мови
стугін —
СТУ́ГІН, гону, ч. Тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків. Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (М. Рудь); З гілки зірвалося червонобоке яблуко, впало на землю з тугим стугоном (Ю. Мушкетик).
Словник української мови у 20 томах
стугін —
-гону, ч. Тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків.
Великий тлумачний словник сучасної мови
стугін —
ГУДІ́ННЯ (чого і без додатка — сукупність багатьох низьких протяжних звуків), ГУЛ, ГУК, ГУГОТІ́ННЯ, ГУ́ГІТ, ГУД, СТУГОНІ́ННЯ, СТУ́ГІН, ДУДНІ́ННЯ (глухе); РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВІТ діал. (сильне); ПЕРЕГУ́Д (нерівномірне).
Словник синонімів української мови
стугін —
Сту́гін, -гону, -нові
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
стугін —
СТУ́ГІН, гону, ч. Тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків. Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (Рудь, Гомін.., 1959, 4); З гілки зірвалося червонобоке яблуко, впало на землю з тугим стугоном (Мушк., День.., 1967, 80).
Словник української мови в 11 томах