стугін
СТУ́ГІН, гону, ч. Тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків.
Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (Рудь, Гомін.., 1959, 4);
З гілки зірвалося червонобоке яблуко, впало на землю з тугим стугоном (Мушк., День.., 1967, 80).
Словник української мови (СУМ-11)