злочин —
зло́чин іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
злочин —
Передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права та свободи громадян...
Словник із соціальної роботи
злочин —
[злочиен] -ну, м. (на) -н'і, мн. -ние, -н'іў
Орфоепічний словник української мови
злочин —
-у, ч. 1》 Суспільно небезпечна дія (чи бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям. 2》 Неприпустимий, ганебний вчинок. || Неправильна, шкідлива поведінка. Міжнародні злочини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
злочин —
ЗЛО́ЧИН (суспільно небезпечна дія, що чинить, заподіює зло людям), ЗЛОЧИ́НСТВО, ЗЛОДІЯ́ННЯ книжн., ПЕРЕ́СТУП заст.; КРИМІНА́Л розм., КРИМІНА́ЛЬЩИНА розм., ГОЛО́ВНИЦТВО діал. (карний злочин). — Нема в злочині геройства. Є тільки сором і ганьба (О.
Словник синонімів української мови
злочин —
Зло́чи́н, -ну, в -ні; зло́чини, -нів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
злочин —
ЗЛО́ЧИН, у, ч. 1. Суспільно небезпечна дія (або бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям. Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї з криком: — Батьку… бога ради! (Довж.
Словник української мови в 11 томах
злочин —
Злочин, -ну м. = злочинство. Желех.
Словник української мови Грінченка