(здійснення на комусь якогось засуду) покарання, покута, (жорстока) розправа.
Словник синонімів Полюги
Значення в інших словниках
кара —
ка́ра іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
кара —
Ка́ра. Штраф. Марки почтові мусять бути приліплені тільки на передній (адресовій) стороні письма, инакше прийдесь адресатам платити кару (Б.
Українська літературна мова на Буковині
кара —
(призначена кому) покарання, покара; (дія) КАРАННЯ; (тілесна) екзекуція; (грошова) штраф, пеня, р. гривна; (дисциплінарна) стягнення.
Словник синонімів Караванського
кара —
-и, ж. 1》 Суворе покарання, відплата за що-небудь. || Катування. || Страта. [Чиста] кара Божа (Господня) — уживається для вираження сильного незадоволення ким-, чим-небудь; горе, нещастя, напасть. 2》 діал. Штраф.
Великий тлумачний словник сучасної мови
Кара —
Символічне застереження кандидату наприкінці церемонії присвяти.
Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
кара —
Без кари нема поправи. Укараний не робить більше лиха, щоб знова не потерпіти. Бог буком не карає. Кара від Бога приходить у ріжних формах. І на тебе жде куна, як будеш така як вона.
Приповідки або українсько-народня філософія
кара —
ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст.
Словник синонімів української мови
кара —
КА́РА, и, ж. 1. Суворе покарання, відплата за що-небудь. Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була (Котл.
Словник української мови в 11 томах
кара —
Кара, -ри ж. 1) Наказаніе. Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Шевч. 187. Се кара божа на нас. Мет. 263. 2) Гнѣвъ, немилость. А я живу в божій карі: не дав мені Господь пари. Мет. 57. ум. каронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати? н. п.
Словник української мови Грінченка