чарівниця —
[чар'іўниц'а] -ц'і, ор. -цеийу
Орфоепічний словник української мови
чарівниця —
ЧАРІВНИ́ЦЯ, і, ж., діал. 1. заст. Жін. до чарівни́к 1. Віщуни, ворожки, чарівниці, чорти й ангели – це ті аксіоматичні сили, контакт із якими дає змогу гіперболізувати людських героїв легенд [..
Словник української мови у 20 томах
чарівниця —
чарівни́ця іменник жіночого роду, істота
Орфографічний словник української мови
чарівниця —
-і, ж. 1》 заст. Жін. до чарівник 1). 2》 нар.-поет. Уживається як прикладка на означення чого-небудь незвичайного, захоплюючого. 3》 перен., розм. Надзвичайної вроди дівчина, жінка. || Пестливе звертання до коханої дівчини або дружини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чарівниця —
ВІ́ДЬМА (за народним повір'ям — зла жінка, яка, знаючись з "нечистою силою", завдає людям шкоди, лиха), БА́БА-ЯГА́, ЯГА́, ЧАКЛУ́НКА, ЧАРІВНИ́ЦЯ, ФУ́РІЯ (з античної міфології). — Чи ти ба! чисто неначе відьми та упирі злетілись на коцюбах на Лису гору (І.
Словник синонімів української мови
чарівниця —
ЧАРІВНИ́ЦЯ, і, ж. 1. заст. Жін. до чарівни́к 1. Прочула [Хима], що живе стара чарівниця в тому бору. Знадобилась вона тепер бідолашній Химі (Вовчок, І, 1955, 52); — Переходь, кажу, переходь дорогу!...
Словник української мови в 11 томах