Значення в інших словниках
-
бунтар —
бунта́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
бунтар —
Бунтівник, заколотник, г. ворохібник; пор. ПОВСТАНЕЦЬ, ПАРТИЗАН.
Словник синонімів Караванського
-
бунтар —
-я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. || Непокірлива, схильна до бунту людина.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
бунтар —
Ворохобник, заколотник, див. фрондер
Словник чужослів Павло Штепа
-
бунтар —
БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту; бунтівник. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито .. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (І.
Словник української мови у 20 томах
-
бунтар —
БУНТІВНИ́К (той, хто підбурює до соціальної непокори, до бунту), БУНТА́Р, ВОРОХО́БНИК розм. рідше, КРАМО́ЛЬНИК заст. — А бунтівників, які на мою землю зазіхатимуть, власними руками душитиму (А.
Словник синонімів української мови
-
бунтар —
Бунта́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
бунтар —
БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах