бунтар

БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185);

Навіть самий задурений націоналіст, навіть темний бунтар-отаманчик не посміє заперечити, що з Петлюрою йде реакція і окупація (Еллан, II, 1958, 234);

// Непокірлива, схильна по бунту людина.

Довго-довго згадивали люди Самуся — палкого бунтаря (Степан Крижанівський, Калин. міст, 1940, 84);

З характеристикою атеїста і бунтаря його [Михайла Яцкова] прийняли до гімназії в Бережанах (Вітч., 12, 1962, 187).

Значення в інших словниках

1. бунтар — бунта́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. бунтар — Бунтівник, заколотник, г. ворохібник; пор. ПОВСТАНЕЦЬ, ПАРТИЗАН.  Словник синонімів Караванського
3. бунтар — -я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. || Непокірлива, схильна до бунту людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. бунтар — Ворохобник, заколотник, див. фрондер  Словник чужослів Павло Штепа
5. бунтар — БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту; бунтівник. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито .. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (І.  Словник української мови у 20 томах
6. бунтар — див. непокірний  Словник синонімів Вусика
7. бунтар — БУНТІВНИ́К (той, хто підбурює до соціальної непокори, до бунту), БУНТА́Р, ВОРОХО́БНИК розм. рідше, КРАМО́ЛЬНИК заст. — А бунтівників, які на мою землю зазіхатимуть, власними руками душитиму (А.  Словник синонімів української мови
8. бунтар — Бунта́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)