бунтар
БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту.
Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185);
Навіть самий задурений націоналіст, навіть темний бунтар-отаманчик не посміє заперечити, що з Петлюрою йде реакція і окупація (Еллан, II, 1958, 234);
// Непокірлива, схильна по бунту людина.
Довго-довго згадивали люди Самуся — палкого бунтаря (Степан Крижанівський, Калин. міст, 1940, 84);
З характеристикою атеїста і бунтаря його [Михайла Яцкова] прийняли до гімназії в Бережанах (Вітч., 12, 1962, 187).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бунтар — бунта́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- бунтар — Бунтівник, заколотник, г. ворохібник; пор. ПОВСТАНЕЦЬ, ПАРТИЗАН. Словник синонімів Караванського
- бунтар — -я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. || Непокірлива, схильна до бунту людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бунтар — Ворохобник, заколотник, див. фрондер Словник чужослів Павло Штепа
- бунтар — БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту; бунтівник. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито .. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (І. Словник української мови у 20 томах
- бунтар — див. непокірний Словник синонімів Вусика
- бунтар — БУНТІВНИ́К (той, хто підбурює до соціальної непокори, до бунту), БУНТА́Р, ВОРОХО́БНИК розм. рідше, КРАМО́ЛЬНИК заст. — А бунтівників, які на мою землю зазіхатимуть, власними руками душитиму (А. Словник синонімів української мови
- бунтар — Бунта́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)