бунтар

БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185);

Навіть самий задурений націоналіст, навіть темний бунтар-отаманчик не посміє заперечити, що з Петлюрою йде реакція і окупація (Еллан, II, 1958, 234);

// Непокірлива, схильна по бунту людина.

Довго-довго згадивали люди Самуся — палкого бунтаря (Степан Крижанівський, Калин. міст, 1940, 84);

З характеристикою атеїста і бунтаря його [Михайла Яцкова] прийняли до гімназії в Бережанах (Вітч., 12, 1962, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунтар — бунта́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. бунтар — Бунтівник, заколотник, г. ворохібник; пор. ПОВСТАНЕЦЬ, ПАРТИЗАН. Словник синонімів Караванського
  3. бунтар — -я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. || Непокірлива, схильна до бунту людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бунтар — Ворохобник, заколотник, див. фрондер Словник чужослів Павло Штепа
  5. бунтар — БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту; бунтівник. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито .. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (І. Словник української мови у 20 томах
  6. бунтар — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  7. бунтар — БУНТІВНИ́К (той, хто підбурює до соціальної непокори, до бунту), БУНТА́Р, ВОРОХО́БНИК розм. рідше, КРАМО́ЛЬНИК заст. — А бунтівників, які на мою землю зазіхатимуть, власними руками душитиму (А. Словник синонімів української мови
  8. бунтар — Бунта́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)