бунтар
БУНТІВНИ́К (той, хто підбурює до соціальної непокори, до бунту), БУНТА́Р, ВОРОХО́БНИК розм. рідше, КРАМО́ЛЬНИК заст. — А бунтівників, які на мою землю зазіхатимуть, власними руками душитиму (А. Шиян); — Коли б ти знав, що робиться у горницях: пан біга по хаті, мов скажений. "Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить!" (М. Коцюбинський); А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить! Таких крамольників за ґрати Давно уже пора саджати (Л. Забашта). — Пор. I. 1. баламу́т.
ЗАКОЛО́ТНИК (учасник заколоту), БУНТІВНИ́К, БУНТА́Р, ПУТЧИ́СТ. Понад сто п'ятдесят заколотників було розстріляно (О. Гончар); — Ще вчора я був солдат регулярної німецької армії, — сьогодні я вже державний злочинець, бунтівник (П. Колесник); Погнали десь по тюрмах не сотню і не дві бунтарів (І. Микитенко). — Пор. повста́нець.
Значення в інших словниках
- бунтар — бунта́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- бунтар — Бунтівник, заколотник, г. ворохібник; пор. ПОВСТАНЕЦЬ, ПАРТИЗАН. Словник синонімів Караванського
- бунтар — -я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. || Непокірлива, схильна до бунту людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бунтар — Ворохобник, заколотник, див. фрондер Словник чужослів Павло Штепа
- бунтар — БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту; бунтівник. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито .. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (І. Словник української мови у 20 томах
- бунтар — див. непокірний Словник синонімів Вусика
- бунтар — Бунта́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бунтар — БУНТА́Р, я́, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах