Значення в інших словниках
-
дебіл —
дебі́л іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
дебіл —
-у, ч. Той, хто має уроджену психічну ваду, розумову відсталість у легкій формі; недоумкуватий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
дебіл —
(мед.) див. недоумок
Словник чужослів Павло Штепа
-
дебіл —
ДЕБІ́Л, а, ч. 1. мед. Людина, яка страждає на дебільність. Говорячи з чоловіком, вона звикла – вдало чи невдало – вживати медичних термінів, і в неї давно вже ..
Словник української мови у 20 томах
-
дебіл —
дебі́л (від лат. debilis – немічний, кволий) той, хто страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватий.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
дебіл —
ІДІО́Т (розумово недорозвинена людина), КРЕТИ́Н, НЕДО́УМОК розм., ДЕБІ́Л рідше. — Мене з військової служби списали за ідіотство, і особлива комісія офіціально визнала ідіотом (переклад С. Масляка); — У нашому повіті немає жодної порядної людини.
Словник синонімів української мови