Значення в інших словниках
-
личенько —
ли́ченько іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
-
личенько —
-а, с., нар.-поет. Пестл. до лице 1), 4).
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
личенько —
ЛИ́ЧЕНЬКО, а, с., нар.-поет. Пестл. до лице́ 1, 3. Червоною китайкою Личенько накрито (з народної пісні); Уродилася Настуся – Любо подивитись, Із личенька рум'яного хоч води напитись (П.
Словник української мови у 20 томах
-
личенько —
спада́ти / спа́сти з лиця́ (на лиці́, на виду́). Ставати блідим, змученим; марніти. — Молодая дівчинонька, Чого з лиця спала? (Укр.. думи..); — Мабуть, тебе, сину, там так понівечили, що кістки цілої не оставили?...
Фразеологічний словник української мови
-
личенько —
ЛИ́ЧЕНЬКО, а, с., нар.-поет. Пестл. до лице́ 1, 4. Червоною китайкою Личенько накрито (Укр.. лір. пісні, 1958, 356); Сама мила, невеличка, І очі сивенькі, Коси довгії русяві, Личенька повненькі (Рудан., Вибр., 1959, 458); *Образно. Усміхни, народ, своє личенько! (Тич., II, 1957, 186).
Словник української мови в 11 томах
-
личенько —
Лице́, -ця́ с. 1) Лицо. Гарна, хоч з лиця води напитись. Ном. № 8450. До лиця. Къ лицу. Ном. № 11169. з лиця́ спасти, упасти, на лиці упасти, — змарніти. Похудѣть въ лицѣ. Розважали матусеньку, таки з лиця спала. Мет. 22. Невістка скаржиться.
Словник української мови Грінченка