обіцяти

Божитися, божкати, божкатися, єй-єйкати, заклинатися, заприсягатися, зарікатися, клястися, клястися-божитися, клястися-хреститися, маткобожитися, обіцятися, обіщати, обнадіювати, обіщатися, присягати, присягатися, хреститися

Фразеологічні синоніми: бити себе в груди; божитися Богом; божитися завтраками (від завтра); божитися небом; божитися собі; відбуватися обіцянками; відбуватися пустими обіцянками; годувати жданиками; годувати обіцянками, годувати пожданиками; голову на відріз давати; голову на відтин давати; давати обітницю; давати присягу; давати слово; давати слово честі; давати хреста (обіцяти, хрестячись); заправляти арапа; кидатися обіцянками; кидатися словами; класти зарік; м'яко стелити; обіцяти вийти (увечері до парубка); обіцяти гореми-тереми; обіцяти груші на вербі; обіцяти золоті гори; обіцяти масляні ріки й киселеві береги; обіцяти медові й молочні ріки; обіцяти молочні ріки й масляні береги; обіцяти обіцянки; обіцяти сто раз обіцяне; обіцяти тричі обіцяне; падати на коліна; підкріплювати слова присягою; подавати слово (обіцяти одружитися); присягати на біблії; присягати на євангелії; роздавати обіцянки; роздавати обіцянки-цяцянки; розкидатися словами; руку на відруб давати

Приповідки: Казав, та не зав'язав. Обіцяє сім п'ятниць на тиждень. Казаному кінця немає. Завтраками циган коня годував, поки він здох. По обіцянку на скорій клячі поспішай. Дам тобі, діду, яйце, як курка знесе. Обіцяв Бог дати, тільки велів підождати. Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться

Значення в інших словниках

1. обіцяти — (зобов'язуватися зробити щось) розм. обіцятися, діал. зарікатися.  Словник синонімів Полюги
2. обіцяти — обіця́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. обіцяти — Обіцятися, давати слово, зобов'язуватися, г. обіцювати, приобіцювати; (не робити) зарікатися, давати зарік; (успіх) подавати надії на; (гарну погоду) віщувати, пророкувати, г. заповідати; (щастя) усміхатися чим; (недобре) нахвалятися, загрожувати чим.  Словник синонімів Караванського
4. обіцяти — [об'іц’атие] -ц'айу, -ц'айеиш  Орфоепічний словник української мови
5. обіцяти — -яю, -яєш, недок., перех. і без додатка. 1》 Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. || Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2》 Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. обіцяти — ОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що і без дод. 1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (М.  Словник української мови у 20 томах
7. обіцяти — обіця́ти → обіцювати ◊ золоті го́ри обіця́ти → золотий ◊ обіця́ти, а не доде́ржувати – паскудство обіцянки завжди потрібно виконувати (Франко)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. обіцяти — Ліпше не обіцяти, як слова не додержати. Не годен слова додержати, так не обіцюй. Недодержання слова уважають слабим характером. Обіцяв Бог дати, та казав заждати. Призначене від Бога щастя нікого не мине. Обіцяв пан кожух, тепле його слово.  Приповідки або українсько-народня філософія
9. обіцяти — ОБІЦЯ́ТИ (зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯ розм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯ розм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИ розм., ОБІЩА́ТИСЯ заст., розм., ОБРІКА́ТИ заст., ОБІЦЮВАТИ діал., ПРИРІКА́ТИ діал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
10. обіцяти — Обіця́ти, -ця́ю, -ця́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. обіцяти — ОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і без додатка. 1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов’язуватися зробити щось, діяти певним чином. Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
12. обіцяти — Обіця́ти, -ця́ю, -єш гл. Обѣщать. Лучче не обіцяти, як слова не держати. Ном. № 10677. Ой ніхто ж не винен, іно рідная мати, ой бо вона обіцяла за мене дати. Чуб. V. 231.  Словник української мови Грінченка