обіцяти
ОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що і без дод.
1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином.
Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (М. Коцюбинський);
Знаючи синові великі здібності до навчання, охоче підтримувала [мати-вдова] їх, обіцяючи вирядити Захара в сусіднє село до десятирічки (Іван Ле);
// Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось.
Зараз обіцяли сап'янці на мірці, І жупан червоний, і проса три кірці (І. Франко);
– Батько дасть мені зразу півтори десятини, а десятину обіцяє докупити (М. Стельмах);
Я цьому чоловікові .. обіцяв дванадцять тисяч червінців. Я дам ще дванадцять (О. Довженко).
2. перен. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь.
Днина обіцяла бути файною (Г. Хоткевич);
На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)