обіцяти

ОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і без додатка.

1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов’язуватися зробити щось, діяти певним чином.

Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (Коцюб., III, 1956, 443);

Знаючи синові великі здібності до навчання, охоче підтримувала [мати-вдова] їх, обіцяючи вирядити Захара в сусіднє село до десятирічки (Ле, Право.., 1957, 15);

// Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось.

Зараз обіцяли сап’янці на мірці, І жупан червоний, і проса три кірці (Фр., XIII, 1954, 263);

— Батько дасть мені зразу півтори десятини, а десятину обіцяє докупити (Стельмах, І, 1962, 548).

◊ Золоті́ го́ри обіця́ти див. гора́.

2. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь.

Днина обіцяла бути файною (Хотк., II, 1966, 40);

На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку (Тют., Вир, 1964, 36).

Значення в інших словниках

1. обіцяти — (зобов'язуватися зробити щось) розм. обіцятися, діал. зарікатися.  Словник синонімів Полюги
2. обіцяти — обіця́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. обіцяти — Обіцятися, давати слово, зобов'язуватися, г. обіцювати, приобіцювати; (не робити) зарікатися, давати зарік; (успіх) подавати надії на; (гарну погоду) віщувати, пророкувати, г. заповідати; (щастя) усміхатися чим; (недобре) нахвалятися, загрожувати чим.  Словник синонімів Караванського
4. обіцяти — Божитися, божкати, божкатися, єй-єйкати, заклинатися, заприсягатися, зарікатися, клястися, клястися-божитися, клястися-хреститися, маткобожитися, обіцятися, обіщати, обнадіювати, обіщатися, присягати, присягатися, хреститися Фразеологічні синоніми...  Словник синонімів Вусика
5. обіцяти — [об'іц’атие] -ц'айу, -ц'айеиш  Орфоепічний словник української мови
6. обіцяти — -яю, -яєш, недок., перех. і без додатка. 1》 Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. || Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2》 Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. обіцяти — ОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що і без дод. 1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (М.  Словник української мови у 20 томах
8. обіцяти — обіця́ти → обіцювати ◊ золоті го́ри обіця́ти → золотий ◊ обіця́ти, а не доде́ржувати – паскудство обіцянки завжди потрібно виконувати (Франко)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
9. обіцяти — Ліпше не обіцяти, як слова не додержати. Не годен слова додержати, так не обіцюй. Недодержання слова уважають слабим характером. Обіцяв Бог дати, та казав заждати. Призначене від Бога щастя нікого не мине. Обіцяв пан кожух, тепле його слово.  Приповідки або українсько-народня філософія
10. обіцяти — ОБІЦЯ́ТИ (зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯ розм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯ розм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИ розм., ОБІЩА́ТИСЯ заст., розм., ОБРІКА́ТИ заст., ОБІЦЮВАТИ діал., ПРИРІКА́ТИ діал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
11. обіцяти — Обіця́ти, -ця́ю, -ця́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. обіцяти — Обіця́ти, -ця́ю, -єш гл. Обѣщать. Лучче не обіцяти, як слова не держати. Ном. № 10677. Ой ніхто ж не винен, іно рідная мати, ой бо вона обіцяла за мене дати. Чуб. V. 231.  Словник української мови Грінченка