Значення в інших словниках
-
шиплячий —
ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до шипі́ти. 2. у знач. прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (М. Коцюбинський); // у знач. ім.
Словник української мови у 20 томах
-
шиплячий —
шипля́чий 1 дієприкметник від: шипіти шипля́чий 2 прикметник який має властивість шипіння
Орфографічний словник української мови
-
шиплячий —
-а, -е. 1》 Дієприкм. акт. теп. ч. до шипіти. 2》 у знач. прикм. Який шипить. || у знач. ім. шиплячі, -чих, мн., лінгв. Те саме, що Шиплячі звуки (приголосні). Шиплячі звуки (приголосні) лінгв. — назва деяких передньоязикових звуків, при вимові яких виникає специфічний шум.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
шиплячий —
Шипля́чий, -ча, -че
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
шиплячий —
ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до шипі́ти. 2. у знач. Прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Коцюб., II, 1955, 415); // у знач. ім.
Словник української мови в 11 томах