шиплячий

шипля́чий

-а, -е.

1》 Дієприкм. акт. теп. ч. до шипіти.

2》 у знач. прикм. Який шипить.

|| у знач. ім. шиплячі, -чих, мн., лінгв. Те саме, що Шиплячі звуки (приголосні).

Шиплячі звуки (приголосні) лінгв. — назва деяких передньоязикових звуків, при вимові яких виникає специфічний шум.

Значення в інших словниках

1. шиплячий — див. шумливий  Словник синонімів Вусика
2. шиплячий — ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до шипі́ти. 2. у знач. прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (М. Коцюбинський); // у знач. ім.  Словник української мови у 20 томах
3. шиплячий — шипля́чий 1 дієприкметник від: шипіти шипля́чий 2 прикметник який має властивість шипіння  Орфографічний словник української мови
4. шиплячий — Шипля́чий, -ча, -че  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. шиплячий — ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до шипі́ти. 2. у знач. Прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Коцюб., II, 1955, 415); // у знач. ім.  Словник української мови в 11 томах