шиплячий

ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до шипі́ти.

2. у знач. прикм. Який шипить.

Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (М. Коцюбинський);

// у знач. ім. шипля́чі, чих, мн., лінгв. Те саме, що Шипля́чі зву́ки (при́голосні).

[Славон:] А як, скажіть, даються вам шиплячі? [Василь Панасович:] Поки що вимовляю... (О. Підсуха);

За характером звучання щілинні приголосні з, с, ц, дз звуться свистячими, а ж, ш, дж, ч – шиплячими (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. шиплячий — див. шумливий  Словник синонімів Вусика
2. шиплячий — шипля́чий 1 дієприкметник від: шипіти шипля́чий 2 прикметник який має властивість шипіння  Орфографічний словник української мови
3. шиплячий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. теп. ч. до шипіти. 2》 у знач. прикм. Який шипить. || у знач. ім. шиплячі, -чих, мн., лінгв. Те саме, що Шиплячі звуки (приголосні). Шиплячі звуки (приголосні) лінгв. — назва деяких передньоязикових звуків, при вимові яких виникає специфічний шум.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. шиплячий — Шипля́чий, -ча, -че  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. шиплячий — ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до шипі́ти. 2. у знач. Прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Коцюб., II, 1955, 415); // у знач. ім.  Словник української мови в 11 томах