Сонце

Найближча до Землі зірка, центр. тіло Сонячної системи, найсильніше джерело випромінювання, що досягає Землі; газова куля, яка складається, переважно, із водню та гелію з невел. домішками важчих елементів; внутрішню частину С. становить ядро (продукує енергію як наслідок термоядерної реакції); зовнішню — атмосфера, поділяється на фотосферу товщиною бл. 300 км, у якій спостерігаються т.зв. сонячні плями (емітує у простір більшу частину енергії С.), хромосферу товщиною 10-15 тис. км, з якої викидається матерія у вигляді хромосферних виступів (спікул) і — значно вище — протуберанці, а також корону, з якої енергія разом з матерією потрапляє у міжпланетний простір у вигляді сонячного вітру.

Значення в інших словниках

1. сонце — со́нце іменник середнього роду загальна назва; в астрономії Сонце  Орфографічний словник української мови
2. сонце — Світило дня, денне світило; ФР. <�соняшне> світло, соняшна погода; (правди) світоч, провідна зоря; П. тепло, приязнь, людяність; (моє) ЯК ЗВ. щастя моє! зіронько моя! соненько, сонечко.  Словник синонімів Караванського
3. сонце — Всесяйне, світило, сонейко, соненько, сонечко, сонцеграй, сонце-світ, сонце-цвіт, сонченятко, ярило (язичницьке) Фразеологічні синоніми: денне світило; золота тарілочка (в загадці); колісниця сонця; небесне світило; світило дня; ясне сонце  Словник синонімів Вусика
4. сонце — [сонцеи] -н'ц'а, м. (на) -н'ц'і  Орфоепічний словник української мови
5. сонце — -я, с. 1》 Центральне небесне світило Сонячної системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло. До [світ] сонця — дуже рано, до настання дня. За сонцем — у напрямку руху сонця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. сонце — СО́НЦЕ, я, с. 1. Центральне тіло сонячної системи, що становить собою гігантську розжарену кулю, яка випромінює світло й тепло, і навколо якої обертається Земля та інші планети.  Словник української мови у 20 томах
7. сонце — сонце: ◊ не йди на сонце, як ма́єш ма́сло на голові (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. сонце — А бодай тебе ясне сонічко не виділо. Прокляття, щоб ти умер. Вже сонце у доброго хлопа піднеслося. Давній спосіб міряння дня, не дуже рано. Встав до сонця. Встав перед сходом сонця. Заки сонце зійде, то роса очі виїсть.  Приповідки або українсько-народня філософія
9. сонце — (-я) с., мол., ірон.-зневажл. Жінка легкої поведінки, безпринципна й аморальна, повія Сонце — окончательна курва, повія, міньєтчиця, звідниця, стерва (Синопсис станіславський необов'язковий).  Словник жарґонної лексики української мови
10. сонце — грі́ти зу́би на со́нці, жарт. Проводити час у несерйозних розмовах (перев. надворі). Гріють зуби на сонці (сказано про жіноту, що весною, в свято, посідали під тином і скрекочуть собі) (Укр.. присл..  Фразеологічний словник української мови
11. сонце — Со́нце, со́нця, со́нцеві і со́нцю, -нцем, на со́нці і на со́нцю, со́нце! со́нця́, со́нець і со́нців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. сонце — СО́НЦЕ, я, с. 1. Центральне небесне світило сонячної системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло. Термоядерні реакції, які відбуваються в надрах Сонця, супроводжуються виділенням великої кількості нейтрино (Знаная..  Словник української мови в 11 томах
13. сонце — Со́нце, -ця с. 1) Солнце. Ой звечора вітер віє, зраня сонце гріє. Мет. 59. схід-со́нця. Востокъ. захід-со́нця. Западъ. по́ки со́нце світить. Вовѣки, всегда; никогда. То-же: поки світ-сонця. Поки світ-сонця вороги б Київа не достали. ЗОЮР. I. 4. ум.  Словник української мови Грінченка