борщівник

Трав'яниста рослина вис. до 1,2 м; квітки білі; росте на луках і в заростях; з листків колись готували кислу юшку, яку називали борщем.

Значення в інших словниках

1. борщівник — борщівни́к іменник чоловічого роду рослина, посуд  Орфографічний словник української мови
2. борщівник — -а, ч. 1》 Дворічна й багаторічна рослина з родини зонтичних з великим листям. 2》 Посуд, у якому варять перев. борщ.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. борщівник — БОРЩІВНИ́К, ч. 1. род. у́. Дворічна рослина родини зонтичних з великим листям. Деякі дівчата вже сало з пшоном товкли в казанах, а інші щавель, борщівник .. рвали (Д. Мордовець); Деякі борщівники бувають вищі за людину (з навч. літ.). 2. род. а́, розм.  Словник української мови у 20 томах
4. борщівник — ГО́РЩИК (глиняний посуд, у якому варять їжу), ГОРЩО́К, ГОРНЕ́ЦЬ діал.; ВІДЕ́РНИК (на одне відро); БОРЩІВНИ́К (перев. для борщу); КА́ШНИК (для каші); СТОВБУ́Н (високий); ПОКОТИ́ЛО розм. (великий); ГОРНЯ́, МАЦЕНЯ́ розм. (маленький).  Словник синонімів української мови
5. борщівник — БОРЩІВНИ́К, а́, ч. 1. (Heracleum L.). Дворічна й багаторічна рослина з родини зонтичних з великим листям; молоде стебло її їстівне. Деякі дівчата вже сало з пшоном товкли в казанах, а інші щавель, борщівник.. рвали (Морд., І, 1958, 110).  Словник української мови в 11 томах
6. борщівник — Борщівник, -ка м. 1) раст. a) Anthriscus sylvestris Hoffm. ЗЮЗО. I. 111. б) Heracleum sibiricum L. Анн. 165. см. борщ. 2) Горшокъ, въ которомъ варятъ борщъ. 3) Любитель борща. ум. борщівничок.  Словник української мови Грінченка