козацтво
1. вільна військово-промислова людність у сх.-європ. степах, в Україні у середині XVII-XVIII ст. привілейований стан населення; слово козак тюркського походження, у половців, кримських татарів так називали вільних людей, які займалися охоронною службою в прикордонних місцевостях або степовими промислами; з кін. XV ст. назва переноситься на укр. військово-промислову людність (запорозьке к.); у середині XVI ст. виникла Запорозька Січ; внаслідок козацької революції 1648-57 сформувалася Козацька держава; автономії к. остаточно ліквідовані Катериною II в 1760-80-х; частина укр. козаків, переселена на Кубань, започаткувала кубанське к.; наприкінці XVIII — на поч. ХХ ст. стан вільної сільської людності на Лівобережжі та Слобожанщині; 2. 1917-20 козацькі частини укр. армії (Вільне к.); 3. у Росії з XVI ст. донське к., від якого походять яїцьке, терське та ін. к.; 1775 автономія донського к. скасована Катериною II; у XVIII — на поч. ХХ ст. к. творило в рос. армії окремі підрозділи; після жовтневої революції 1917 козацькі війська в Росії були ліквідовані (1920); відновлюються з кінця 80-х ХХ ст.