козацтво

КОЗА́ЦТВО, а, с.

1. Збірн. до коза́к 1-3.

— Чи на те ж козацтво гинуло в неволі. Побивалось тяжко, шукаючи долі. Чи на те лилися кривавії ріки. Щоб усе пропало й забулось навіки? (Л. Укр., І, 1951, 19);

Крикнув отаман в діброву: — На коні, козацтво, на коні! (Тич., І, 1957, 104);

В пошуках людських резервів послав [Врангель] на Дон загін полковника Назарова, щоб спробував підняти по станицях козацтво (Гончар, II, 1959. 318).

2. Козацький стан.

Він не крився ні від кого, що сам вийшов, з давнього козачого роду, ..що з козацтва викопала його доля (Мирний, III, 1954, 259);

[Мартин:] Хлопам усе козацтва хочеться (Гр., II, 1963, 537).

Значення в інших словниках

1. козацтво — коза́цтво іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. козацтво — -а, с. 1》 Збірн. до козак 1-3). 2》 Козацький стан.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. козацтво — КОЗА́ЦТВО, а, с. 1. Військово-політична організація, згодом держава українських козаків, відома своїми демократичними традиціями і воєнними звитягами. Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття? Козацтво, Січ, Хортиця (О.  Словник української мови у 20 томах
4. козацтво — 1. вільна військово-промислова людність у сх.-європ. степах, в Україні у середині XVII-XVIII ст. привілейований стан населення; слово козак тюркського походження, у половців, кримських татарів так називали вільних людей...  Універсальний словник-енциклопедія
5. козацтво — Коза́цтво, -ва, -ву  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. козацтво — Козацтво, -ва с. 1) Казаки. З Смілянщини, з Чигирина, просте козацтво, старшина на певне діло налетіли. Шевч. 151. 2) Званіе казака. Ти свою сиву голову пошануй, коли не шануєш козацтва. МВ. 8) Молодые люди. Нашому козацтву хотілося побачити того дива.  Словник української мови Грінченка